Umeå universitets logga

У цій статті мова йде про визначення часу та місця створення “Гаяшірша-паньчаратри” (hayaśīrṣa-pañcarātra) – компіляції, якою впроваджуються правила та ритуали, що регулюють будівництво найяскравішого фізичного втілення релігії Південної Азії – індуїстського храму. Як твердить сама “Гаяшірша-паньчаратра”, вона є компендіумом. У ній зібрано матеріал з більш ранніх джерел. Найдавніший відомий рукопис датований XVI століттям.

Тексти, у яких процитована “Гаяшірша-паньчаратра”, датуються періодом від IX–X ст. до XVII ст. “Гаяшірша-паньчаратра” має бути давнішою за них. Імовірний час її створення, запропонований ученими, охоплює період від 500-х рр. н. е. до 1600-х рр. н. е. Це, звісно, дуже широке вікно. Однак загальний науковий консенсус полягає в тому, що текст був написаний близько 800 року н. е. Для визначення часу та місця створення праці можна використати деякі подробиці тексту, як-от опис шляхів ритуального обходу святині. Посилання на письмо Північної Індії свідчить про те, що “Гаяшірша-паньчаратра” була створена незадовго до X століття. Оскільки текст запозичив розділи з “Вішнудгармоттара-пурани”, він мав бути молодшим за неї, тобто його було складено після VII ст. н. е. Характер опису в’юг (vyūha) та локеш (lokeśa) свідчить більше на користь раннього, а не пізнього датування. Отже, VIII–IX ст. н. е. видаються прийнятною робочою гіпотезою. Покликання на системи письма можуть свідчити на користь більш пізнього датування в межах цього періоду.

Усі збережені рукописи тексту були знайдені в Бенгалії та Оріссі, і це робить їх найкращими кандидатами на місце походження тексту. Такі подробиці тексту, що можуть бути пов’язані з місцем його створення, як-от імена князів, є або північноіндійськими, або суто бенгальськими. Отже, текст – північноіндійського походження і, найімовірніше, був складений у Північно-Східній Індії, імовірно в Бенгалії чи Оріссі.

This article is about determining the time and place of creation of the "Hayaśīrṣa-pañcarātra" (hayaśīrṣa-pañcarātra) - a compilation that implements the rules and rituals governing the construction of the most striking physical embodiment of the religion of South Asia - the Hindu temple. As the "Gayashirsha-pancharatra" itself states, it is a compendium. It collects material from earlier sources. The oldest known manuscript dates back to the 16th century.

The texts in which the "Gayashirsha-pancharatra" is quoted date from the period from the 9th to the 10th centuries. to the 17th century "Gayashirsha-pancharatra" must be older than them. The probable time of its creation, proposed by scientists, covers the period from 500 AD. to the 1600s AD This is, of course, a very wide window. However, the general scholarly consensus is that the text was written around 800 AD. e. To determine the time and place of creation of the work, some details of the text can be used, such as the description of the ways of the ritual circumambulation of the shrine. The reference to the writing of North India indicates that the "Gayashirsha-pancharatra" was created shortly before the 10th century. Since the text borrowed sections from the Vishnudgarmottara Purana, it must have been younger than it, that is, it was composed after the 7th century. N. e. The nature of the description of vyūha and lokeśa indicates more in favor of the early, and not of late date. So, VIII-IX centuries. N. e. appear to be an acceptable working hypothesis. References to writing systems may point in favor of a later dating within this period.

All surviving manuscripts of the text have been found in Bengal and Orissa, making them the best candidates for the place of origin of the text. Such details of the text as may be connected with the place of its creation, such as the names of princes, are either North Indian or purely Bengali. Therefore, the text is of North Indian origin and was most likely composed in Northeast India, probably in Bengal or Orissa.